подзюбаний
ПОДЗЮБАНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до подзюбати 3. Новий учитель,.. хлопець з добродушним трохи подзюбаним обличчям, вподобався людям (Вас., І, 1959, 135).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | подзюбаний | подзюбана | подзюбане | подзюбані |
Родовий | подзюбаного | подзюбаної | подзюбаного | подзюбаних |
Давальний | подзюбаному | подзюбаній | подзюбаному | подзюбаним |
Знахідний | подзюбаний, подзюбаного | подзюбану | подзюбане | подзюбані, подзюбаних |
Орудний | подзюбаним | подзюбаною | подзюбаним | подзюбаними |
Місцевий | на/у подзюбаному, подзюбанім | на/у подзюбаній | на/у подзюбаному, подзюбанім | на/у подзюбаних |