полеглий
ПОЛЕГЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до полягти. Не доходячи до головних воріт, ми спинилися віддати шану полеглим тут чеським патріотам (Ле, В снопі.., 1960, 196).
2. у знач. прикм. Який поліг (про трав'янисті, злакові рослини). Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет (Н.-Лев., II, 1956, 239); У колгоспах і радгоспах, де виявилися полеглі посіви, комбайни і рядкові жатки обладнали спеціальними пристроями (Хлібороб Укр., 8, 1969, 2).
3. у знач. прикм. Який загинув у бою; загиблий. Непорушно лежать по степу полеглі герої (Гончар, II, 1959, 443); // у знач. ім. полеглі, лих, мн. Люди, що загинули в бою. Розжареними очима шукала [Марта] його в списках ранених і полеглих (Кобр., Вибр., 1954, 209); Усе було: і купи цегли, І міни, і колючий дріт. Руда від часу кров полеглих, І у живих - солоний піт (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 15); Книга Гончара [«Прапороносці»] увібрала в собі все, чим кожен з нас жив, відчуваючи біль і скорботу за полеглими, ні з чим не зрівнянну радість бути визволителем (Рад. літ-во, 4, 1968, 46).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | полеглий | полегла | полегле | полеглі |
Родовий | полеглого | полеглої | полеглого | полеглих |
Давальний | полеглому | полеглій | полеглому | полеглим |
Знахідний | полеглий, полеглого | полеглу | полегле | полеглі, полеглих |
Орудний | полеглим | полеглою | полеглим | полеглими |
Місцевий | на/у полеглому, полеглім | на/у полеглій | на/у полеглому, полеглім | на/у полеглих |