полюбити
ПОЛЮБИТИ, люблю, любиш; мн. полюблять; док., перех. 1. Відчути глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь, визнаючи значення, гідність і т. ін. когось, чогось. За той час, як він покинув своє міністерство та осівсь на селі, мужики його полюбили (Коцюб., II, 1955, 384); Туляки швидко звикли до моря, полюбили матросів і їхні кораблі (Кучер, Чорноморці, 1956, 25); // Відчути прихильність до кого-небудь внаслідок близького споріднення, приятелювання, товаришування і т. ін. Полюбила .. тітка мале внуча (Мирний, IV, 1955, 296); - Тату, як ви так полюбили Дмитра, переїжджайте до нас жити, - не раз говорила вдовиця (Стельмах, II, 1962, 261); Він щиро заприятелював зо всіма учасниками експедиції, полюбив їх (Тулуб, В степу.., 1964, 305).
2. також без додатка. Відчути прихильність до особи іншої статі; покохати. Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, Полюбила москалика, Як знало серденько (Шевч., І, 1963, 21); Це був такий час, який буває в кожного, хто вперше полюбить (Ю. Янов., II, 1958, 101).
3. Відчути потяг, схильність до чого-небудь. - Треба, щоб народ полюбив працю, не ставився до неї, як раб... (Довж., І, 1958, 455); // Відчути задоволення від споглядання, сприймання чого-небудь. Захоплений красою Кавказу й Криму, полюбив він [Пушкін] і ласкаву природу України (Рильський, X, 1962, 33).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | полюблю | полюбимо |
2 особа | полюбиш | полюбите |
3 особа | полюбить | полюблять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | полюбив | полюбили |
Жіночий рід | полюбила | |
Середній рід | полюбило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | полюбімо | |
2 особа | полюби | полюбіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | полюбивши |