понімілий
ПОНІМІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поніміти. Старі довго мовчали, прибиті й понімілі, гість терпляче чекав (Ю. Янов., І, 1954, 115); * У порівн. - Чого ж ви мовчите? Чому нічого не кажете, не просите... стоять навколішках, мов понімілі, - з болем та слізьми заговорили жінки до чоловіків (Мирний, III, 1954, 309).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | понімілий | поніміла | поніміле | понімілі |
Родовий | понімілого | понімілої | понімілого | понімілих |
Давальний | понімілому | понімілій | понімілому | понімілим |
Знахідний | понімілий, понімілого | понімілу | поніміле | понімілі, понімілих |
Орудний | понімілим | понімілою | понімілим | понімілими |
Місцевий | на/у понімілому, понімілім | на/у понімілій | на/у понімілому, понімілім | на/у понімілих |