поснулий
ПОСНУЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до поснути; // у знач. прикм. Ваня сидів на сухій колоді, приволоченій з лісу, вслухався в смачне дуже сопіння поснулих друзів і в хворобливе марення пораненого (Ле, Клен. лист, 1960, 95); * Образно. Незабаром ми йшли вже тільки вдвох по стемнілій вулиці, по м'яких дерев'яних хідниках попід стінами білих будинків, вздовж високих парканів під навислим гіллям поснулих дерев (Перв., Материн.. хліб, 1960, 26); // у знач. ім. поснулі, лих, мн. Ті, що заснули. * Образно. Зараз пролунає перший їх [робітників] постріл по старому світу. Далеко розляжеться його грізний гул, пробудить поснулих по містах, селах, по степових хуторах України (Довж., І, 1958, 52); *У порівн. Люди лежали на стерні. Не було чути жодного шепоту. Лежали, як мерці або поснулі (Трубл., І, 1955, 46).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поснулий | поснула | поснуле | поснулі |
Родовий | поснулого | поснулої | поснулого | поснулих |
Давальний | поснулому | поснулій | поснулому | поснулим |
Знахідний | поснулий, поснулого | поснулу | поснуле | поснулі, поснулих |
Орудний | поснулим | поснулою | поснулим | поснулими |
Місцевий | на/у поснулому, поснулім | на/у поснулій | на/у поснулому, поснулім | на/у поснулих |