постпозитивний
ПОСТПОЗИТИВНИЙ, а, е, лінгв. Який стоїть у постпозиції. Залежно від способу розташування відносно іменника артикль може бути препозитивним, тобто таким, що стоїть перед іменником (у німецькій, французькій, англійській мовах), і постпозитивним, що ставиться після іменника (у шведській, датській, румунській, болгарській мовах) (Сл. лінгв. терм., 1957, 17); У сполученнях з постпозитивним числівником для означення приблизної кількості іменник завжди має форму родового відмінка множини (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 253).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | постпозитивний | постпозитивна | постпозитивне | постпозитивні |
Родовий | постпозитивного | постпозитивної | постпозитивного | постпозитивних |
Давальний | постпозитивному | постпозитивній | постпозитивному | постпозитивним |
Знахідний | постпозитивний, постпозитивного | постпозитивну | постпозитивне | постпозитивні, постпозитивних |
Орудний | постпозитивним | постпозитивною | постпозитивним | постпозитивними |
Місцевий | на/у постпозитивному, постпозитивнім | на/у постпозитивній | на/у постпозитивному, постпозитивнім | на/у постпозитивних |