пошептом
ПОШЕПТОМ, присл., рідко. Те саме, що пошепки. Сидять вони [діти] у темноті на печі, дожидають матір з поденщини і мовчать, тільки часом Галя пожахнеться і пошептом питає: «Що ж, як кава прийде?» (Вовчок, І, 1955, 289); - Ой, зомлію! - так смердить горілка на всю хату, - говорила пошептом Олеся Казанцеву на вухо (Н.-Лев., III, 1956, 148); «Та хто там такий? - голосом обзивається бабуся, а до мене вп'ять [знову] пошептом: - Лізь, лізь, кажу тобі!» - і пхає мене до бовдура (Хотк., І, 1966, 69).
пошепт
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пошепт | пошепти |
Родовий | пошепту | пошептів |
Давальний | пошептові, пошепту | пошептам |
Знахідний | пошепт | пошепти |
Орудний | пошептом | пошептами |
Місцевий | на/у пошепті | на/у пошептах |
Кличний | пошепте | пошепти |