праотець
ПРАОТЕЦЬ, праотця, ч., заст., уроч. Родоначальник, прабатько. Кращі картини з батькового флігеля дочки попереносили до себе.. У батька зостався на стіні тільки праотець Ноє з трьома бородатими синами (Н.-Лев., І, 1956, 376); [Матушка гуменя:] Покаравши наших праотців гріхом смертельним, він [бог] не пожалів свого сина єдинородного, щоб слобонити [звільнити] мир від того гріха (Мирний, V, 1955, 74); // тільки мн. Предки. - Моїх синів враги прогнали, ..Невірні гнізда позвивали, Де наші праотці жили! (Граб., І, 1959, 525).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | праотець | праотці |
Родовий | праотця | праотців |
Давальний | праотцеві, праотцю | праотцям |
Знахідний | праотця | праотців |
Орудний | праотцем | праотцями |
Місцевий | на/у праотці, праотцеві | на/у праотцях |
Кличний | праотцю | праотці |