пресвятий
ПРЕСВЯТИЙ, а, е. 1. нар.-поет. Який перевищує, перевершує всіх у святості, праведності. Марія сина привела. Єдиную тую дитину, Що нас од каторги спасла! І пресвятая, неповинна, За нас, лукавих, розп'ялась! (Шевч., II, 1963, 363); Ти [мати] ідеш, пренепорочна, Тінь Шевченкова з тобою Світить путь у бездорожжі, Одволожув уста. Сонце глянуло із хмари, Наших месників удари - Грізний грім людської кари - Ти почула, пресвята (Рильський, II, 1960, 249); * Образно. - Сонце пресвятеє На землю радість принесло І людям і землі, моєї Туги-нудьги не розвело (Шевч., II, 1963, 388).
2. церк., заст. Уживається як постійний епітет при словах бог, богородиця, панотець і т. ін. Питається архірей Попа молодого: «Який, - каже, - тебе чорт Висвятив, дурного?» А той йому, неборак, Глянув тільки в очі: «Та святили ж, - каже, - ви, Пресвятий панотче!» (Рудан., Тв., 1959, 226); - Пресвята богородице, хорони нас! - стара Текля хрестилася дрібно і поквапно (Смолич, II, 1958, 33); // у знач. ім. пресвята, тої, ж. Богородиця. Вернулися запорожці, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовий Образ пресвятої (Шевч., II, 1963, 48).
Пресвятая діво (мати, мати божа і т. ін.), заст. - уживається як вигук, що виражає здивування, радість, страждання. [Д. Жуан:] Уже ж я не баніт, а гранд іспанський, і вам не сором буде стать до шлюбу зо мною. [Долорес (із стогоном ):] Боже! Діво пресвятая! Я сподівалася, що сеє буде... (Л. Укр., III, 1952, 369).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | пресвятий | пресвята | пресвяте | пресвяті |
Родовий | пресвятого | пресвятої | пресвятого | пресвятих |
Давальний | пресвятому | пресвятій | пресвятому | пресвятим |
Знахідний | пресвятий, пресвятого | пресвяту | пресвяте | пресвяті, пресвятих |
Орудний | пресвятим | пресвятою | пресвятим | пресвятими |
Місцевий | на/у пресвятому, пресвятім | на/у пресвятій | на/у пресвятому, пресвятім | на/у пресвятих |