привчати
ПРИВЧАТИ, аю, аєш, недок., ПРИВЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Змушувати звикати до кого-, чого-небудь, призвичаювати до чогось. Зінько вмовлявся з нею так, що вона житиме в Грицьковій хаті, доглядатиме діти, до роботи їх привчатиме (Гр., II, 1963, 471); Сина змалечку привчав [Плачинда], що в Яроша найкращий сад в селі і його треба не спускати з очей... (Стельмах, І, 1962, 238); А що малих дітей привчив [Тихін], так із усього села. Тільки що дасть бог ранок, то усі до нього аж лопотять (Кв.-Осн., II, 1956, 135); Хвороба привчила її до терплячості (М. Ол., Леся, 1960, 100); Напівдикі степові коні не одразу скорялися людині, і потрібно було чимало фізичної сили, щоб їх впіймати, загнуздати й осідлати, а потім привчить носити на собі людину (Тулуб, В степу.., 1964, 319); // Виробляти в кого-небудь навик до певної роботи, заняття і т. ін. Хівря ж була таки чепурна: її мати привчали, щоб у хаті скрізь було чепко [чепурно] (Григ., Вибр., 1959, 109); Кузьма привчає хлопця до ковальської справи (Горд., II, 1959, 167); Хто терпляче, крок за кроком, привчає, муштрує, натаскує молодого гарячого пса,.. - справжній мисливець (Рильський, Веч. розмови, 1964, 214).
2. діал. Навчати. - Я вам пошлю вчителя. Той привчить вас ліпше нашої [української] мови, ніж я (Коб., III, 1956, 369).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | привчаю | привчаємо |
2 особа | привчаєш | привчаєте |
3 особа | привчає | привчають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | привчатиму | привчатимемо |
2 особа | привчатимеш | привчатимете |
3 особа | привчатиме | привчатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | привчав | привчали |
Жіночий рід | привчала | |
Середній рід | привчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | привчаймо | |
2 особа | привчай | привчайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | привчаючи | |
Минулий час | привчавши |