притуга
ПРИТУГА, и, ж., рідко. Скрутне становище; горе, біда. - Одно в нас товариство, одним дишемо духом, та чи покинемо ж товариша в притузі великій? (Гр., II, 1963, 485); Хто може тоді жартувать, коли люд Од горя й притуги німує (Сам., І, 1958, 64); [Біснуватий:] В притузі треба знать усячину, і дороги щоб не питаться (Тич., II, 1947, 82); // Почуття скорботи, тяжкої туги. Серденько біднесеньке сповнене туги та ще гіркої притуги (Вовчок, І, 1955, 321); Дівчата цілу зиму пряли, не звичайно собі пряли, як баби чи матері при каганцях із притугою нужденну сорочку собі напрядали (Горд., Дівчина.., 1954, 24).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | притуга | притуги |
Родовий | притуги | притуг |
Давальний | притузі | притугам |
Знахідний | притугу | притуги |
Орудний | притугою | притугами |
Місцевий | на/у притузі | на/у притугах |
Кличний | притуго | притуги |