провоювати
ПРОВОЮВАТИ, юю, юєш, док. 1. неперех. Воювати якийсь час. Коли його призвали на війну, він провоював чотири роки (Довж., III, 1960, 424); Дядя Мокійчук без поранень провоював першу світову і громадянську (Перв., Дикий мед, 1963, 192).
2. перех., перен., розм. Втрачати кого-, що-небудь, воюючи. - Еге, парубче! - набрався врешті хоробрості старий . - Провоював ти свою дівку. Заміж вийшла Уляна (Збан., Любов, 1957, 10).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | провоюю | провоюємо |
2 особа | провоюєш | провоюєте |
3 особа | провоює | провоюють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | провоював | провоювали |
Жіночий рід | провоювала | |
Середній рід | провоювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | провоюймо | |
2 особа | провоюй | провоюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | провоювавши |