промоклий
ПРОМОКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до промокнути. - Дідусю! Дайте-бо мені весельце, далебі я швидше од вас справлю човен у затишок! - пильно попрохала вже тремтяча, промокла до самого тіла, дівчина (Л. Янов., І, 1959, 320); Смереки жалісно стогнали, Наскрізь промоклі в темній пущі (Фр., X, 1954, 185); Пізно вночі змучена, перехвильована, промокла ледь не до сорочки Надійка дісталася до гуртожитку (Коз., Листи.., 1967, 229); В блискучому, наскрізь промоклому «непромокальному» пальті й кашкеті стояв Бутаков на містку, міцно вп'явшись руками в поручні (Тулуб, В степу.., 1964, 394).
@ Промоклий до кісток (нитки, ниточки) - дуже або наскрізь мокрий. Промоклий до нитки, з забрьоханими чобітьми, втомлений і змарнілий, він переступив поріг рідної хати (Кол., Терен.., 1959, 30); Уже смеркало, коли Клим, до ниточки промоклий, брудний і зголоднілий, вибрався, нарешті, з долини і опинився на вулиці якогось хутора (Грим., Кавалер.., 1955, 294).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | промоклий | промокла | промокле | промоклі |
Родовий | промоклого | промоклої | промоклого | промоклих |
Давальний | промоклому | промоклій | промоклому | промоклим |
Знахідний | промоклий, промоклого | промоклу | промокле | промоклі, промоклих |
Орудний | промоклим | промоклою | промоклим | промоклими |
Місцевий | на/у промоклому, промоклім | на/у промоклій | на/у промоклому, промоклім | на/у промоклих |