прочуняти
ПРОЧУНЯТИ, яю, яєш, док., розм . Прийти до памя'ті. Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала . - Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? (Стеф., І, 1949, 194); Те, що справді зі мною було, здалось мені маренням, і я подумав : ось прочуняю і побачу себе в своїй хаті (Мур., Бук. повість, 1959, 227); // Видужати. - Та я б руки під нього підложила, щоб видужав, та вік би весь не спала, за ним би дивилась, аби прочуняв (Збан., Єдина, 1959, 41).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прочуняю | прочуняємо |
2 особа | прочуняєш | прочуняєте |
3 особа | прочуняє | прочуняють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | прочуняв | прочуняли |
Жіночий рід | прочуняла | |
Середній рід | прочуняло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прочуняймо | |
2 особа | прочуняй | прочуняйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | прочунявши |