пху
ПХУ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук при плюванні. - Пху! - аж плюнув з серця запорожець (П. Куліш, Вибр., 1969, 132); [Пронашка:] Пху!.. Гіркота ж яка (Мик., І, 1957, 224).
2. Уживається при вираженні зневаги, презирства, досади, обурення і т. ін. - Такого батька син - і пішов дубка красти! Пху!.. (Хотк., І, 1966, 83); - Терентій!!! - Пху, господи... Ну, що? Ну, Терентій! - Помовч... (Довж., І, 1958, 410).
3. розм. Уживається як присудок за знач. плювати. Я спересердя - пху їй у вічі! (Н.-Лев., II, 1956, 16).