разюче
РАЗЮЧЕ. Присл. до разючий. Особливо разюче діяв сатиричний бич народної творчості проти фашистських загарбників (Рильський, III, 1956, 151); Вони [брати] разюче схожі між собою, - обоє широколиці, обоє світлоброві (Вол., Сади.., 1950, 73).
разючий
РАЗЮЧИЙ, а, е. 1. Який має велику руйнівну силу. З глухим виттям разючі міни Уперто шматували ліс (Шер., Генерал Орленко, 1948, 23); Віра не вибігла слідом за ним, а знітилась, наче від удару сильного й разючого (Шиян, Баланда, 1957, 178); // перен. Який відзначається особливою гостротою; нещадний, непримиренний, нищівний. Царизм, боячись гнівної і разючої сили Шевченкового слова, вже й після смерті поета прагнув всіляко приховати від народу її революційну суть, забороняв вшанування пам'яті поета (Мист., 2, 1961, 2); Не обминуло разюче вістря Козланюкової сатири і релігійного дурману, церковної реакції (Літ. Укр., 15.ІІ 1963, 3).
2. Який викликає подив або захоплення, вражає (див. вражати1 1). Давно вже відоме разюче багатство у Шевченка внутрішніх рим (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 36); В'їхавши на поміщицькі землі, Сахно зразу ж відзначила їхню разючу відмінність од нужденних царанських земель (Смолич, І, 1958, 55); Всупереч Штефановим сподіванням, лейтенанта, видно, ніскільки не здивували такі разючі новини (Гончар, Новели, 1954, 28).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | разючий | разюча | разюче | разючі |
Родовий | разючого | разючої | разючого | разючих |
Давальний | разючому | разючій | разючому | разючим |
Знахідний | разючий, разючого | разючу | разюче | разючі, разючих |
Орудний | разючим | разючою | разючим | разючими |
Місцевий | на/у разючому, разючім | на/у разючій | на/у разючому, разючім | на/у разючих |