розвінчаний
РОЗВІНЧАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розвінчати. Горе тобі, розвінчаний Правдою тиране! За державу тобі плата - Озеро огняне! (Кост., І, 1967, 107); Художня література, якщо вона хотіла зрозуміти, відобразити свого сучасника, повинна була відкинути ілюзії надкласовості, позакласовості, розвінчані життям ілюзії (Талант.., 1958, 25); // у знач. прикм. [Річард:] І жаль було, і заздро, що музика над стінами і над людьми панує, а мій коханий хист, моя скульптура в погорді, мов розвінчана цариця... (Л. Укр., III, 1952, 88); // розвінчано, безос. присудк. сл. На тому засіданні шкільної ради, коли було розвінчано Конопельського, Миколу обрали старостою спальні (Збан., Курил. о-ви, 1963, 177).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розвінчаний | розвінчана | розвінчане | розвінчані |
Родовий | розвінчаного | розвінчаної | розвінчаного | розвінчаних |
Давальний | розвінчаному | розвінчаній | розвінчаному | розвінчаним |
Знахідний | розвінчаний, розвінчаного | розвінчану | розвінчане | розвінчані, розвінчаних |
Орудний | розвінчаним | розвінчаною | розвінчаним | розвінчаними |
Місцевий | на/у розвінчаному, розвінчанім | на/у розвінчаній | на/у розвінчаному, розвінчанім | на/у розвінчаних |