розгвинчений
РОЗГВИНЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгвинтити.
2. у знач. прикм., перен., розм. Неврівноважений, нетвердий. В пам'яті відбилась оця гостра спина, вузькі плечі, довгі ноги і розгвинчена хода (Панч, О. Пархом., 1939, 40); Нездарність прозирала в Кошарного в усьому: в довготелесій, якійсь розгвинченій постаті, в задовгому сумовитому, мов сталактит, носі, в довгих руках (Загреб., День.., 1964, 333).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розгвинчений | розгвинчена | розгвинчене | розгвинчені |
Родовий | розгвинченого | розгвинченої | розгвинченого | розгвинчених |
Давальний | розгвинченому | розгвинченій | розгвинченому | розгвинченим |
Знахідний | розгвинчений, розгвинченого | розгвинчену | розгвинчене | розгвинчені, розгвинчених |
Орудний | розгвинченим | розгвинченою | розгвинченим | розгвинченими |
Місцевий | на/у розгвинченому, розгвинченім | на/у розгвинченій | на/у розгвинченому, розгвинченім | на/у розгвинчених |