розкучманий
РОЗКУЧМАНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розкучмати.
2. у знач. прикм. Те саме, що розкуйовджений 2. Хлопець стріпнув розкучманою «полькою», підвів голову (Мушк., Чорний хліб, 1960, 124); Не повернувся [Сивоок] до князя. Наставляв і далі на нього свою розкучману.. голову (Загреб., Диво, 1968, 672).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розкучманий | розкучмана | розкучмане | розкучмані |
Родовий | розкучманого | розкучманої | розкучманого | розкучманих |
Давальний | розкучманому | розкучманій | розкучманому | розкучманим |
Знахідний | розкучманий, розкучманого | розкучману | розкучмане | розкучмані, розкучманих |
Орудний | розкучманим | розкучманою | розкучманим | розкучманими |
Місцевий | на/у розкучманому, розкучманім | на/у розкучманій | на/у розкучманому, розкучманім | на/у розкучманих |