розсерджений
РОЗСЕРДЖЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розсердити. Лукія, розсерджена неохайністю в хаті, зауважує: - Тільки ж не забудьте віника туди прихопити, щоб сміття не заводилось (Гончар, Тронка, 1963, 90).
2. у знач. прикм. Який розсердився, перебуває у стані роздратування, обурення, гніву. Не вспів він ще гаразд і воріт причинити за собою, - як уже на його напустилась розсерджена молодиця (Мирний, І, 1949, 129); // Який виражає роздратування, обурення, гнів. Баронеса почала читати, її розсерджене обличчя стало випогоджуватись, либонь щось приємне читала (Л. Укр., III, 1952, 546).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розсерджений | розсерджена | розсерджене | розсерджені |
Родовий | розсердженого | розсердженої | розсердженого | розсерджених |
Давальний | розсердженому | розсердженій | розсердженому | розсердженим |
Знахідний | розсерджений, розсердженого | розсерджену | розсерджене | розсерджені, розсерджених |
Орудний | розсердженим | розсердженою | розсердженим | розсердженими |
Місцевий | на/у розсердженому, розсердженім | на/у розсердженій | на/у розсердженому, розсердженім | на/у розсерджених |