синтаксис
СИНТАКСИС, у, ч. 1. Розділ граматики, який вивчає способи поєднання й розміщення слів у мові. До складу граматики належить морфологія - вчення про будову слів та їх парадигми - і синтаксис - вчення про будову словосполучень (сполучень словоформ) і речень (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 5).
2. Будова речення й словосполучення і способи поєднання слів у реченні й словосполученні, властиві тій чи іншій мові, певному авторові, твору. Видатним явищем у розвитку української літературної мови є синтаксис Коцюбинського (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 546); Цілком природно, що в творах Гоголя і Короленка ми раз у раз бачимо елементи української лексики, українського синтаксису, української фразеології (Рильський, IX, 1962, 134); Автор «Облоги ночі» і «Олександра Пархоменка» [П. Панч] користується нормативним синтаксисом, уникаючи інверсій, різного роду ускладнень при побудові і розташуванні складносурядних і складнопідрядних речень (Рад. літ-во, 1, 1963, 20).
^ Синтаксис логічний - розділ математичної і формальної логіки, що вивчає правила будови виразів у логічних мовах і правила оперування цими виразами безвідносно до їх семантичного значення; використовують синтаксис логічний з метою побудови спеціальних мов для машинного перекладу.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | синтаксис | синтаксиси |
Родовий | синтаксису | синтаксисів |
Давальний | синтаксисові, синтаксису | синтаксисам |
Знахідний | синтаксис | синтаксиси |
Орудний | синтаксисом | синтаксисами |
Місцевий | на/у синтаксисі | на/у синтаксисах |
Кличний | синтаксисе | синтаксиси |