скакун
СКАКУН, а, ч. 1. Кінь з високими біговими якостями. Зориться [шинкар] на коня-скакуна (Мирний, III, 1954, 334); Наполеон нічого не сказав. Торгнув острогами арабського скакуна, і той, не торкаючись землі, виніс імператора до його війська (Кочура, Зол. грамота, 1960, 62); Донський скакун; Угорський скакун.
2. розм. Той, хто весь час скаче, не всидить на місці; пострибун.
3. розм. Той, хто танцює; танцюрист. Маєш же дружбоньку скакуна? (Сл. Гр.).
4. діал. Коник (у 5 знач.).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | скакун | скакуни |
Родовий | скакуна | скакунів |
Давальний | скакунові, скакуну | скакунам |
Знахідний | скакуна | скакунів |
Орудний | скакуном | скакунами |
Місцевий | на/у скакуні, скакунові | на/у скакунах |
Кличний | скакуне | скакуни |