скребло
СКРЕБЛО, а, с. 1. архл. Кремнієве знаряддя первісної людини, яким користувалися для різання, скобління, обробки і т. ін. чого-небудь. В процесі розвитку мисливства, поряд з дерев'яним списом з гострим обпаленим кінцем, появились і нові кам'яні знаряддя праці: гостроконечник.. і скребло (Іст. УРСР, І, 1953, 12).
2. Те саме, що скребниця. Чистити [коней] скреблом не слід, бо його зубці подразнюють і ранять шкіру (Конярство, 1957, 149).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | скребло | скребла |
Родовий | скребла | скребл |
Давальний | скреблу | скреблам |
Знахідний | скребло | скребла |
Орудний | скреблом | скреблами |
Місцевий | на/у скреблі | на/у скреблах |
Кличний | скребло | скребла |
скребти
СКРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. скріб, скребла, ло; недок., перех. 1. також без додатка. Проводити по якій-небудь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або зачіплюючи. Запанувала мовчанка, тільки чути було, як постогнує Огоньков і скребе бритвою Чумаченко (Тют., Вир, 1964, 382); // безос. Кругом стін скребло, у комині гуло (Стор., І, 1957, 352); // Знімаючи верхній шар чим-небудь гострим, жорстким, чистити що-небудь. Надсадно ревучи моторами, вони [екскаватори] скребли ковшами глинисте дно (Літ. газ., 31. VII 1952, 2); Настя схопила свою лопату і так ретельно почала скребти боки канави, що земляні бризки летіли врозтіч (Коп., Вибр., 1948, 71); // Тручи чим-небудь гострим, жорстким, робити щось чистим, блискучим. - А те, що вони [коні] трохи грязні, то нічого не зробиш - у кізяках же сплять.. Скільки ти не скреби та не чисть, то воно біліше лебедя не буде (Тют., Вир, 1964, 27); Я сидів довго-довго, стежачи, як він скребе рашпілем кусок міді, затиснутий у лещата (Горький, Дитинство, 1947, 96).
@ Моркву скребти див. морква; Пером скребти, ірон. - писати. Лягли тумани з Фінської затоки, Пером гусиним скріб чиновний люд (Дмит., Книга боротьби, 1939, 56).
2. Чухати яку-небудь частину тіла. Люди слухають [Мирона] похнюпившись. Інші - потилицю скребуть... (Мирний, II, 1954, 86); - Ану, потягаємося, чия-то візьме, - подумав він, скребучи бороду (Мирний, III, 1954, 193).
@ Скребти [у] голову - надокучати. - Мати скребе голову: женись та й женись! .. дівчат мені рає... (Мирний, І, 1949, 341).
3. також без додатка, перев. у сполуч. із сл. душа, серце, перен. Завдавати турбот, хвилювань; тривожити, мучити. Досада скребе, як кішка лапою (Номис, 1864, № 3365); - Горе скребло й скребе мою душу (Стор., І, 1957, 161); Правда по серці скребе (Фр., X, 1954, 79); Велика туга скребе їй серце (Мирний, IV, 1955, 103); // безос. Люду мимо чимало пройшло, Радий гомін та жарти, - байдуже... А на серці у мене скребло, І не легше було мені, друже! (Граб., І, 1959, 91).
@ Кішки скребуть (скребли) душу; Коти скребуть (скребли) на серці у кого - те саме, що Коти шкребуть на серці (див. кіт). В самого [Михайла Хмельницького] при тих статечних міркуваннях душу кішки скребли (Ле, Хмельницький, І, 1957, 330); Як то було слухати Марусякові? На лиці застигала усмішка - жарти, мовляв, жартуєте - а на серці коти скребли (Хотк., II, 1966, 216); Чорти скребуть у кого - хто-небудь засуджує свої попередні дії. Призначив я його, а в самого чорти скребуть. Треба було б таки порадитись спочатку (Ле, Міжгір'я, 1953, 131).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скребу | скребемо |
2 особа | скребеш | скребете |
3 особа | скребе | скребуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скребтиму | скребтимемо |
2 особа | скребтимеш | скребтимете |
3 особа | скребтиме | скребтимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | скріб | скребли |
Жіночий рід | скребла | |
Середній рід | скребло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скребімо | |
2 особа | скреби | скребіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | скребучи | |
Минулий час | скрібши |