смиконути
СМИКОНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., однокр., розм. Підсил. до смикнути. Злякано зиркнувши на вартового, смиконув [візник] віжками й круто повернув коні (Досв., Вибр., 1959, 159); Він панну смиконув за плахтину, тая впала додолу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 233); Люльки [дід] не палив, а горілочку пив. Смиконе і напідпитку ласкаво промовить: - .. Читай, читай... (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 70); Сердито затягувався [Оверко] скаженим самосадом. Санько, ото в брилі, аж закашлявся, сердега, як смиконув (Головко, І, 1957, 219); - Кінь як смиконе, як залопотить по лісі, Яременко вплутався у віжки (Хотк., І, 1966, 86); // безос. Цебер смиконуло й піднесло вгору (Гр., Без хліба, 1958, 149).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | смикону | смиконемо |
2 особа | смиконеш | смиконете |
3 особа | смиконе | смиконуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | смиконув | смиконули |
Жіночий рід | смиконула | |
Середній рід | смиконуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | смиконімо | |
2 особа | смикони | смиконіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | смиконувши |