спорохнявілий
СПОРОХНЯВІЛИЙ, рідше СПОРОХНІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до спорохнявіти, спорохніти. Недалечко од того місця, де вони стояли, валялась стара липа, зламана й повалена бурею, вже спорохнявіла й трухлява, поточена шашелями (Н.-Лев., VII, 1966, 124); - Ти, спорохнявілий діду, краще зробив би, коли б плакав за свої гріхи й молився богу (Фр., VI, 1951, 182).
2. у знач. прикм. Який перетворився на труху; порохнявий. Микола ледве налапав ногами в кропиві сухий спорохнявілий пеньок (Н.-Лев., II, 1956, 257); Білі спорохнявілі пні стирчали густо одні коло одних (Драч, Іду... 1970, 181); Зі спорохнілого дерева вихоплюється наверх крихка дерев'яна мука (Черемш., Тв., 1960, 49); // Який згнив усередині. Спорохнявілий зуб.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | спорохнявілий | спорохнявіла | спорохнявіле | спорохнявілі |
Родовий | спорохнявілого | спорохнявілої | спорохнявілого | спорохнявілих |
Давальний | спорохнявілому | спорохнявілій | спорохнявілому | спорохнявілим |
Знахідний | спорохнявілий, спорохнявілого | спорохнявілу | спорохнявіле | спорохнявілі, спорохнявілих |
Орудний | спорохнявілим | спорохнявілою | спорохнявілим | спорохнявілими |
Місцевий | на/у спорохнявілому, спорохнявілім | на/у спорохнявілій | на/у спорохнявілому, спорохнявілім | на/у спорохнявілих |