співучень
СПІВУЧЕНЬ, чня, ч., рідко. Той, хто вчиться або вчився десь разом із ким-небудь; однокласник, однокурсник. У Слуцькому замку у віденського каштеляна Яроніма Ходкевича гостив пан Скшетуський, далекий по жінці родич і співучень (Ле, Наливайко, 1957, 252); Аркадій підійшов до гурту, коли Яша Баркін, оточений невеликим колом співучнів, розводив свої теревені (Коп., Тв., 1955, 388); На розгорнутому фронтиспісі вміщений офорт В. Штернберга, Шевченкового друга і співучня по Академії мистецтв (Мист., 3, 1964, 23).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | співучень | співучні |
Родовий | співучня | співучнів |
Давальний | співучневі, співучню | співучням |
Знахідний | співучня | співучнів |
Орудний | співучнем | співучнями |
Місцевий | на/у співучні, співучневі | на/у співучнях |
Кличний | співучню | співучні |