стовбеніти
СТОВБЕНІТИ, ію, ієш, недок., розм . 1. Утрачати здатність рухатися, завмирати, ціпеніти від хвилювання, з переляку, розгубленості і т. ін. [Стеха (стовбеніє ):] Ні, це не Андрій, це мана!. (Кроп., І, 1958, 486).
2. Те саме, що стовбичити 1. Похмурі легені й чоловіки стовбеніли біля хат (Козл., Весн. шум, 1952, 45).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | стовбенію | стовбеніємо |
2 особа | стовбенієш | стовбенієте |
3 особа | стовбеніє | стовбеніють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | стовбенітиму | стовбенітимемо |
2 особа | стовбенітимеш | стовбенітимете |
3 особа | стовбенітиме | стовбенітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | стовбенів | стовбеніли |
Жіночий рід | стовбеніла | |
Середній рід | стовбеніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | стовбеніймо | |
2 особа | стовбеній | стовбенійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | стовбеніючи | |
Минулий час | стовбенівши |