суперфіцій
СУПЕРФІЦІЙ, -я, ч. 1. У Римському праві – спадкове і відчужуване право на користування будівлею, що зведена на чужій землі. 2. Довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безвідплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності; суперфіцій може належати одночасно двом і більше особам; при цьому саме суперфіційне право поділу не підлягає, а лише передбачається можливість спільного користування земельною ділянкою, наданою під забудову одночасно двом і більше особам.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | суперфіцій | суперфіції |
Родовий | суперфіція | суперфіціїв |
Давальний | суперфіцієві, суперфіцію | суперфіціям |
Знахідний | суперфіцій | суперфіції |
Орудний | суперфіцієм | суперфіціями |
Місцевий | на/у суперфіції | на/у суперфіціях |
Кличний | суперфіцію | суперфіції |