суплікатор
СУПЛІКАТОР, а, ч., заст. Той, хто подає супліку. Дячки з гусячими перами за вухом і каламарями.. нишпорять поміж прийшлими людьми. Чолобитників та суплікаторів розшукують (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 273).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | суплікатор | суплікатори |
Родовий | суплікатора | суплікаторів |
Давальний | суплікаторові, суплікатору | суплікаторам |
Знахідний | суплікатора | суплікаторів |
Орудний | суплікатором | суплікаторами |
Місцевий | на/у суплікаторі, суплікаторові | на/у суплікаторах |
Кличний | суплікаторе | суплікатори |