супочинок
СУПОЧИНОК, нку, СУПОЧИВОК, вку, ч., діал. Спочинок. - Сеї ночі я остануся ще коло вашої матері, а ви йдіть до супочинку... (Коб., III, 1956, 216); Важкі фотелі стояли твердо і гордо на своїх грубих коротеньких лабах; софи під дзеркалами немов зітхали глибоко час від часу, запрошуючи до супочивку (Фр., І, 1955, 318).
Не мати (не знати) супочинку (супочивку) - те саме, що Не мати спочинку (див. мати2). Ніколи не знав [Іван] супочинку; запряжений змалку до старості в тяжкий віз життя - тягнув його всіма жилами (Ірчан, II, 1958, 132).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | супочинок | супочинки |
Родовий | супочинку | супочинків |
Давальний | супочинкові, супочинку | супочинкам |
Знахідний | супочинок | супочинки |
Орудний | супочинком | супочинками |
Місцевий | на/у супочинку | на/у супочинках |
Кличний | супочинку | супочинки |