суржик
СУРЖИК, у, ч . 1. Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошно з такої суміші. - Сіяв пшеницю, а зібрав суржик! (Горд., Листи.., 1942, 11).
2. перен., розм. Елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова. Угорець уже говорив йому щось бундючно й повчально, сиплячи строкатим суржиком з російсько-німецько-словацьких слів (Гончар, III, 1959, 144); Інститут.. послав експедицію до башкирських сіл Санжарівки і Боголюбівки для вивчення змін у мові переселенців із України.. Експедиція зупинилася в хаті удови Василини.. Господиня говорить тільки українською мовою, її дочка - вже суржиком (Панч, На калин. мості, 1965, 260).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | суржик | суржики |
Родовий | суржику | суржиків |
Давальний | суржикові, суржику | суржикам |
Знахідний | суржик | суржики |
Орудний | суржиком | суржиками |
Місцевий | на/у суржику | на/у суржиках |
Кличний | суржику | суржики |