угодно
УГОДНО (ВГОДНО), присудк. сл., рідко. Бажано, до вподоби. - Не я виганяв невістку з сином, не я буду їх й просити. Вгодно - нехай живуть (Н.-Лев., І, 1956, 243); - Так, мій добрий ака, заробітки нікчемні. Перебиваєшся, як аллахові угодно - з копійки на копійку (Ле, Міжгір'я, 1953, 107); - Батюшко, якогось дня наша церква з усіма людьми і вами увійде в землю, - не раз делікатно розмовляли з панотцем церковні попечителі. - Як буде богу вгодно, - смиренно відповідав панотець і задирав підборіддя вгору (Стельмах, І, 1962, 412).