узаконення
УЗАКОНЕННЯ, я, с . 1. Дія за знач. узаконити. Одним з важливих завдань Інституту мовознавства є фіксування і узаконення у словниках всього нового, що вносить у мову розвиток народного господарства, культури, науки (Кундзич, Діези.., 1956, 119).
2. Урядове розпорядження, що має силу закону. Основні узаконення її [«Руської Правди»] торкалися головним чином майнових відносин і кримінального права (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 492).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | узаконення | узаконення |
Родовий | узаконення | узаконень |
Давальний | узаконенню | узаконенням |
Знахідний | узаконення | узаконення |
Орудний | узаконенням | узаконеннями |
Місцевий | на/у узаконенні | на/у узаконеннях |
Кличний | узаконення | узаконення |