узвичаєний
УЗВИЧАЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до узвичаїти. Кожний, хто користується літературною мовою, добирає.. різні лексичні засоби літературної мови, стараючись додержуватися узвичаєних у ній лексичних (як і морфологічних та інших) норм (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 66).
2. у знач. прикм. Який став загальноприйнятим, звичайним, широковживаним, усталеним. Лисенко, за узвичаєною формулою, - основоположник української класичної музики (Рильський, Веч. розмови, 1964, 206).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | узвичаєний | узвичаєна | узвичаєне | узвичаєні |
Родовий | узвичаєного | узвичаєної | узвичаєного | узвичаєних |
Давальний | узвичаєному | узвичаєній | узвичаєному | узвичаєним |
Знахідний | узвичаєний, узвичаєного | узвичаєну | узвичаєне | узвичаєні, узвичаєних |
Орудний | узвичаєним | узвичаєною | узвичаєним | узвичаєними |
Місцевий | на/у узвичаєному, узвичаєнім | на/у узвичаєній | на/у узвичаєному, узвичаєнім | на/у узвичаєних |