утаємничення
УТАЄМНИЧЕННЯ (ВТАЄМНИЧЕННЯ), я, с. Дія за знач. утаємничити. Боротьба тиха, без втаємничення кого-небудь у розпучливе борикання [борюкання] з чуттям, якому не вільно піддатися, більше скривав мук, як божевільний крик, погроза, сміх... (У. Кравч., Вибр., 1958, 298).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | утаємничення | утаємничення |
Родовий | утаємничення | утаємничень |
Давальний | утаємниченню | утаємниченням |
Знахідний | утаємничення | утаємничення |
Орудний | утаємниченням | утаємниченнями |
Місцевий | на/у утаємниченні | на/у утаємниченнях |
Кличний | утаємничення | утаємничення |