утори
УТОРИ (ВТОРИ), ів, мн. (одн. утор, а, ч .), спец. Пази на краю бочки, діжки, барила, в які вставляють дно. Виріже [бондар] утори.., зіб'є туго дно, - завтра в нього вдарить хмільно молоде вино (Рудь, Дон. зорі, 1958, 62); // Крайня частина клепок бочки, діжки, барила, в якій прорізано такий паз. Мартинко припав унизу біля дна діжки, рачкував біля неї. Діжка важко схитнулася, потім утори дна відірвалися від кам'яної підлоги, діжка нахилом зводилася (Ле, Хмельницький, І, 1957, 34).
◇ Слабий (слабкий) на утори - невитриманий, неврівноважений (про людину). Богині в гніві.. на утори слабі, з досади часом і брехнуть. І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять (Котл., І, 1952, 249).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | утори | |
Родовий | уторів | |
Давальний | уторам | |
Знахідний | утори | |
Орудний | уторами | |
Місцевий | на/у уторах | |
Кличний | утори |
утор
УТОР див. утори.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | утор | утори |
Родовий | утору | уторів |
Давальний | уторові, утору | уторам |
Знахідний | утор | утори |
Орудний | утором | уторами |
Місцевий | на/у уторі | на/у уторах |
Кличний | уторе | утори |