ухибити
УХИБИТИ і (ВХИБИТИ), блю, биш; мн. ухиблять; док., діал. Допустити помилку; схибити. - Поможи мені ще вирватися з сеї западні, щоб я міг хоч раз дихнути свобідно, про направу того, що я ухибив цілим своїм життям! (Фр., VII, 1951, 85).
УХИБИТИ2 (ВХИБИТИ), блю, биш; мн. ухиблять; док., діал. Непомітно взяти щось чуже; украсти. Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (Сл. Гр.).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ухиблю | ухибимо |
2 особа | ухибиш | ухибите |
3 особа | ухибить | ухиблять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | ухибив | ухибили |
Жіночий рід | ухибила | |
Середній рід | ухибило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ухибмо | |
2 особа | ухиб | ухибте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | ухибивши |