хмуро
ХМУРО. Присл. до хмурий. Густі широкі брови хмуро зійшлися на переніссі (Гончар, III, 1959, 269); - Що ти за людина, Павле! - після паузи хмуро сказав Са-ранчук (Головко, II, 1957, 566); // у знач. присудк. сл. Любий папа!.. Погода не щодня кримська: то вітер, то хмуро, то холоднувато (Л. Укр., V, 1956, 236); А тим часом сонце крадькома наниз - тиць, як у скриню, та й сховалось. Стало хмуро (Вас., II, 1959, 155).