хоробро
ХОРОБРО. Присл. до хоробрий. - Ви хоробро поводилися,- промовила дівчина, мірячи очима худу, трохи згорблену постать Калиновича (Фр., VI, 1951, 164); Він воював чесно й хоробро, його відвагу ставили у приклад (Рибак, Що сталося.., 1947, 4); Вона не вміла плавати, боялась води, але тепер хоробро стояла на нерівній і хисткій поверхні, відблиски сонця з води сліпили її (Ю. Янов., II, 1954, 94); Над лугом летів великий сірий птах, на нього хоробро нападали кілька маленьких пташок (Донч., V, 1957, 566).