хтокало
ХТОКАЛО, а, ч., розм. Людина, яка питає «хто». [Степан:] Зостанься ж біля хати, а я... Часом надійде... [Хведоска:] Хто? [Степан:] Хтокало! (Кроп., II, 1958, 52); - Чого це ти, Чіпка, як мила з'їв,- питає [Лушня]. - Чого ти журишся?- Хто журиться? - твердо одказав Чіпка.- Хтокало... (Мирний, І, 1949, 288).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хтокало | хтокали |
Родовий | хтокала | хтокалів |
Давальний | хтокалові, хтокалу | хтокалам |
Знахідний | хтокала | хтокалів |
Орудний | хтокалом | хтокалами |
Місцевий | на/у хтокалі, хтокалові | на/у хтокалах |
Кличний | хтокале | хтокали |