худо
ХУДО1, заст. 1. Присл. до худий2. Худо жити, моя матусенько, за п'яницею (Барв., Опов.., 1902, 270).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що погано 5. Ой як же їй худо буде, Вона мене лаять буде (Чуб., V, 1874, 810); - Не плач, дівко, тут тобі худо не буде,- умовляв і дворник [двірник] (Мирний, IV, 1955, 172).
ХУДО2, а, с., заст. Щось погане, неприємне; зло, лихо. - Тепер я сама тебе поцілую аж тричі, бо знаю, що й в тебе на думці нема ніякого худа (Кв.-Осн., II, 1956, 47); - Що ж... нема худа без добра,- сказав тихо [старий] (Ряб., Золототисячник, 1948, 47).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | худо | худа |
Родовий | худа | худ |
Давальний | худу | худам |
Знахідний | худо | худа |
Орудний | худом | худами |
Місцевий | на/у худі | на/у худах |
Кличний | худо | худа |