хурчання
ХУРЧАННЯ, я, с. Дія за знач. хурчати і звуки, утворювані цією дією. Ніде ні пострілу, ні бентежного хурчання крил (Рудь, Боривітер, 1969, 409); Хурчання мотора вщухло, машина зникла вдалині (Голов., Тополя.., 1965, 468); Ярина так гірко плаче, що Яків не може зупинити її сліз. Кужіль, що вона пряла, до півночі чекаючи чоловіка, звалився з лави і розбудив мурого кота, який дрімав під тихе хурчання веретена (Речм., Весн. грози, 1961, 97); Між залпами зникли паузи.. Удар близької блискавиці, гаряче хурчання чавунних злитків угорі, і знову невичерпне виття, виття, виття... (Гончар, І, 1954, 332).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хурчання | хурчання |
Родовий | хурчання | хурчань |
Давальний | хурчанню | хурчанням |
Знахідний | хурчання | хурчання |
Орудний | хурчанням | хурчаннями |
Місцевий | на/у хурчанні | на/у хурчаннях |
Кличний | хурчання | хурчання |