чинити
ЧИНИТИ1, ню, ниш, недок., перех. і неперех. 1. Робити що-небудь, займатися чим-небудь, здійснювати щось. Балабуха замовк. Він тепер мовчав і чинив усе, що загадувала йому жінка (Н.-Лев., III, 1956, 216); Чинили [бурсаки], що тільки в голову прийде: одні випускали із ставу воду, ламаючи заставки, другі спихали з гори в Тетерев величезне каміння (Вас., І, 1959, 239); Засліплений жадобою помсти всьому світові за кривди, завдані йому з самого дитинства, Ярема чинив помилку за помилкою (Загреб., Шепіт, 1966, 53); Хтось сказав, що кілометрів за п'ять десь у сусідньому селі гайдамацький загін чинить екзекуційну розправу (Кол., На фронті.., 1959, 66); [Сергєєв:] Я дам радіограму партизанським загонам: на шляхах відступу Манштейна чинити диверсії, гальмувати просування (Дмит., Драм. тв., 1958, 173); // Виконувати який-небудь обряд. Отець Іван уже дуже старий і темний років із дев'ять, а служби божої не кидає. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу,- і заборонив (Вовчок, І, 1955, 9); Карач-мурза опустився навколішки, затулив обличчя руками і став чинити намаз (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 189); // Поводитися певним чином; поступати згідно з якими-небудь принципами, правилами, настановами і т. ін. Ет, Гафізе! молодість і радість Ти люби, неначе квіти. Це для тебе щирая порада... Та чи схочеш так чинити? (Крим., Вибр., 1965, 283); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема. Ще й по тому журив: - Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (Головко, II, 1957, 216); У всьому він чинить так, як велить йому його совість і власне сумління (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3); Тоді він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (Загреб., Шепіт, 1966, 224); // Спричиняти щось своєю поведінкою, завдавати кому-небудь чогось (перев. неприємного). - Скажи мені, ти шкодлива сило натури, нащо ти чиниш людям таке лихо? - спитала Зірниця у Громовика (Н.-Лев., IV, 1956, 8); Її батько, якого вона любила за добрість та жалувала за кривди, які чинила йому Маріцца, наказав їй не ходити на виноградник (Коцюб., І, 1955, 269); - Треба Гната прикрутити так, щоб він визнав свої помилки і припинив чинити неподобства! (Тют., Вир, 1964, 162); [Геннадій:] Лесю! Спинися! Ти чиниш наклеп на мене... (Сміл., Черв. троянда, 1955, 84); - Отака вдячність! Ти про нього піклуйся, ти годуй його, ти вболівай за ним, а він, грубіян отакий, буде тобі різні капості чинити! (Собко, Скеля.., 1961, 21); // Бути джерелом чого-небудь, породжувати щось. І знов жага на світі жити, Чинить добро, людей любити Й віддать душі надбитий хист Країні рідній на користь... (Стар., Вибр., 1959, 27).
@ Каїнове діло чинити див. діло; Кривду чинити див. кривда; Перелюб чинити див. перелюб; Славу чинити див. слава; Чинити волю чию - робити все за бажанням, уподобанням і т. ін. кого-небудь іншого. - У мою хату вступив - мою й волю чини,- промовив він, відходячи (Мирний, І, 1954, 161); Збройних лицарів багато Дух святий собі обрав,- Щоб його чинили волю, Душу їм одважну дав (Л. Укр., IV, 1954, 125); Чинити зневагу див. зневага; Чинити опір див. опір; Чинити пакость (пакість) див. пакость; Чинити проти власного (свого) сумління див. сумління; Чинити проти власної (своєї) совісті див. совість; Чинити свою волю - робити що-небудь, проводити щось на свій розсуд. - А тим часом вороженьки Чинять свою волю - Кують речі недобрії (Шевч., І, 1963, 24); Чинити слідство див. слідство; Чинити суд - судити. Вони [старійшини] першими виходили на вали, коли на Дніпрі чи в степу з'являвся ворог, водили людей на рать, .. чинили суд (Скл., Святослав, 1959, 12); Люди самі чинили суд над паном Ханенком (Кучер, Пов. і опов., 1949, 6).
@ Чинити суд і розправу див. розправа1.
2. розм. Те саме, що учиняти 4.
3. діал. Приводити, народжувати; відкладати яйця. Почав [Юра] розсівать по царинці попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились, щоб кожна ягничка чинила по двоє... (Коцюб., II, 1955, 338); Гадина чинить уперед яйце, а потім виводить гаденята (Сл. Гр.).
ЧИНИТИ2, ню, ниш, недок., перех., що. Обробляти шкури тварин, вимочуючи їх у спеціальному хімічному розчині, в настої кори або деревини дуба, верби тощо. - Накупив [Яків] струменту, збудував завод. Нагилив шкур, помочив їх, ото вже чинити (Мирний, І, 1954, 222); - Отак він і зачастив у родину чинбаря, з часом привик до поганого духу та навчився чинити волові, кінські і козлячі шкури (Стельмах, II, 1962, 114).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | чиню | чинимо |
2 особа | чиниш | чините |
3 особа | чинить | чинять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | чинитиму | чинитимемо |
2 особа | чинитимеш | чинитимете |
3 особа | чинитиме | чинитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | чинив | чинили |
Жіночий рід | чинила | |
Середній рід | чинило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | чинімо | |
2 особа | чини | чиніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | чинячи | |
Минулий час | чинивши |