шепотіння
ШЕПОТІННЯ, я, с. Дія за знач. шепотіти і звуки, утворювані цією дією. Голос його переходить в шепотіння, але шпарке, тривожне, як маячіння (Л. Укр., І, 1951, 451); Василина затаїла подих, щоб почути його люте шепотіння, але так нічого й не почула (Кучер, Трудна любов, 1960, 293); Здається, що кожне дерево кожним листочком шепотить якесь чарівне слово, а ті слова, зливаючись в чудову гармонію лісового шепотіння, хвилею котяться далі, завмираючи в просторі... (Коцюб., І, 1955, 35); Ми будем стояти над синню ріки з тобою в листків шепотінні, а сонце ронитиме з неба квітки на хвилі Дніпрові, осінні... (Сос., Близька далина, 1960, 245).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шепотіння | шепотіння |
Родовий | шепотіння | шепотінь |
Давальний | шепотінню | шепотінням |
Знахідний | шепотіння | шепотіння |
Орудний | шепотінням | шепотіннями |
Місцевий | на/у шепотінні | на/у шепотіннях |
Кличний | шепотіння | шепотіння |