щулити
ЩУЛИТИ, лю, лиш, недок., перех. 1. Те саме, що мружити. Низька карячкувата постать спинилась на хатнім порозі, переставила довгий ціпок з корою у хату і, спершись на нього, щулила очі (Коцюб., II, 1955, 44); Тимко зітхнув і знову замріяно, але без особливої радості дивився на розкоші весни і вічну красу природи, щулив від сонця.. очі (Тют., Вир, 1964, 122); В цю хвилину двері розкрилися і мати, щулячи короткозорі очі, проказала: - Це ти, Олю? (Рибак, Час.., 1960, 411).
2. у сполуч. із сл. вухо. Притискати до голови (про тварину); прищулювати. Кінь уже стояв на ногах, позираючи в кручу, куди скотився віз, і боязко щулив вуха (Чорн., Потік.., 1956, 102); «Невже переламав кістку?» - з жахом подумав Ромко, натискуючи на ногу коневі. Буланий сіпався й щулив від болю вуха (Донч., І, 1956, 89); *Образно. Ой, оддзвеніла тривожно чавунка, паровози далеко кричали... І напружено щулила вуха темна ніч над сумними кущами... (Сос., І, 1957, 276).
3. у сполуч. із сл. плечі. Піднімаючи, стискати. Я вмію ходити, трохи щулячи плечі, і від того ноги мої здаються ще довшими, ніж є насправді (Загреб .,День.., 1964, 235); - Все одно - страшно! - Уляна мерзлякувато щулить округлі плечі (Стельмах, І, 1962, 106).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | щулю | щулимо |
2 особа | щулиш | щулите |
3 особа | щулить | щулять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | щулитиму | щулитимемо |
2 особа | щулитимеш | щулитимете |
3 особа | щулитиме | щулитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | щулив | щулили |
Жіночий рід | щулила | |
Середній рід | щулило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | щульмо | |
2 особа | щуль | щульте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | щулячи | |
Минулий час | щуливши |