іменинник
ІМЕНИННИК, а, ч. 1. Чоловік, хлопець у день своїх іменин. Наказував [Василь Опанасович] кланятися й здоровити іменинника (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 103); Закінчилися традиційні поздоровлення іменинника (Руд., Вітер.., 1958, 23); * У порівн. Входить Вася, причесаний, в новому галстуку.. Почуває себе гостем і розмовляє, як іменинник (Мик., І, 1957, 405).
@ Дивитися (ходити і т. ін. ) іменинником (як іменинник) - мати радісний, щасливий вигляд. Антон ходив по кораблю, як іменинник (Ткач, Крута хвиля, 1956, 155).
2. перен. Про того, чиї успіхи, досягнення відзначаються. Він почував себе іменинником, наче він сам, а не мати, одержав орден (Донч., Вибр., 1948, 76).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | іменинник | іменинники |
Родовий | іменинника | іменинників |
Давальний | іменинникові, імениннику | іменинникам |
Знахідний | іменинника | іменинників |
Орудний | іменинником | іменинниками |
Місцевий | на/у імениннику, іменинникові | на/у іменинниках |
Кличний | імениннику | іменинники |