відлюдник
ВІДЛЮДНИК, а, ч. 1. Той, хто тримається або живе осторонь від інших людей. Чого це він став таким боягузом, відлюдником? (Ле, Міжгір'я, 1953, 408); Навколо ні оселі, ні голосу людського, тільки невідома землянка, в якій ховається якийсь відлюдник (Донч., IV, 1957, 70).
2. церк. Чернець, що зрікся всяких стосунків з людьми; анахорет, самітник. Мандруючи пустинню, приблукала вона до склепу, де спасався один молодий відлюдник (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964; 237).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відлюдник | відлюдники |
Родовий | відлюдника | відлюдників |
Давальний | відлюдникові, відлюднику | відлюдникам |
Знахідний | відлюдника | відлюдників |
Орудний | відлюдником | відлюдниками |
Місцевий | на/у відлюднику, відлюдникові | на/у відлюдниках |
Кличний | відлюднику | відлюдники |