вершник
ВЕРШНИК, а, ч. 1. Людина, що їде верхи на коні; верхівець. Інколи над берегом Пруту проскакував вершник і зникав за крутим поворотом річки (Коцюб., І, 1955, 352); Натомлених за цілий день коня і вершника потягнуло на спочинок (Кач., II, 1958, 433).
2. тільки мн., іст. Один з привілейованих станів у стародавньому Римі та стародавній Греції, з якого формувалась кіннота. В стародавньому Римі ми маємо патриціїв, вершників, плебеїв, рабів.. (Комун. ман., 1947, 14).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вершник | вершники |
Родовий | вершника | вершників |
Давальний | вершникові, вершнику | вершникам |
Знахідний | вершника | вершників |
Орудний | вершником | вершниками |
Місцевий | на/у вершнику, вершникові | на/у вершниках |
Кличний | вершнику | вершники |