викрутень
ВИКРУТЕНЬ, тня, ч. 1. Що-небудь нерівне, вигнуте. Мо' в їх земля при купі, а в нас викрутні (Сл. Гр.).
2. тільки мн. Хитрощі. Викрутнями перебувається (Номис, 1864, № 817); Дід шанував книжку і ніколи не казав, що в книжці брешуть. Тому він пішов на інші викрутні. - А я от кожну книжку перечитую всю, а такого, як ти кажеш, не бачив (Вас., II, 1959, 188).
3. Людина, яка вдається до хитрощів. - Оце заробиш ти в мене!.. Бач, викрутень! (Вовчок, VI, 1956, 291).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | викрутень | викрутні |
Родовий | викрутня | викрутнів |
Давальний | викрутневі, викрутню | викрутням |
Знахідний | викрутень, викрутня | викрутні, викрутнів |
Орудний | викрутнем | викрутнями |
Місцевий | на/у викрутні | на/у викрутнях |
Кличний | викрутню | викрутні |