викуваний
ВИКУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до викувати 1. Це був той дивний контакт, який виникає між справжніми друзями в роботі, єдність душ, викувана однаковим ставленням до життя, до товаришів, до подій (Собко, Срібний корабель, 1961, 235); * У порівн. Чорні стовбури тополь чорніли проти вогню, ніби викувані з заліза (Н.-Лев., II, 1956, 196).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | викуваний | викувана | викуване | викувані |
Родовий | викуваного | викуваної | викуваного | викуваних |
Давальний | викуваному | викуваній | викуваному | викуваним |
Знахідний | викуваний, викуваного | викувану | викуване | викувані, викуваних |
Орудний | викуваним | викуваною | викуваним | викуваними |
Місцевий | на/у викуваному, викуванім | на/у викуваній | на/у викуваному, викуванім | на/у викуваних |